Ця назва з’явилася чи то з анекдоту чи то з бувальщини, що коли, мовляв, один молодий літератор спитав у більш досвідченого та знаного в деяких колах літератора про секрет успіху, то отримав цю загадкову для молодого колеги відповідь – напиши Yesterday. Зніяковілому молодому митцю було абсолютно незрозуміло про що йдеться, тому він вирішив йти своїм власним шляхом, який як відомо веде до безвісності за умови відсутності будь – яких ознак таланту, талану та зв’язків.
А я собі подумав, що така необізнаність у сучасній музиці, яка ще можливо проіснує у майбутньому , як класична, у душах декількох десятків наступних поколінь і є тією завадою, що не дозволяє нам рухатися далі в унісон із європейською спільнотою. Ми існували у закритому суспільстві, яке не визнавало ані кумирів, ані ідолів, ані геніїв ворожого для нас оточення, що призвело разом із фактором тотального знищення прогресивно думаючого прошарку населення до суцільного духовного зубожіння декількох поколінь, які були позбавлені можливості насолоджуватися досягненнями, здобутками західної культурної спадщини. Поза їх уваги залишилися творчість і трагічні смерті визначних музикантів минулого сторіччя Джіммі Моррісона, Джіммі Хендрікса, Елвіса Преслі, Джона Леннона, Фреді Меркурі та інших. І не трагічна, але передчасна смерть Джорджа Харрісона, який своїм сміливим пензлем додав нових фарб до вже і так барвистої та яскравої палітри музичного мережива тогодення.
Пам’ятаю, що мене привело до розуміння цієї музики, яке надалі змінило мій світогляд і внесло новий колорит у життя, а також цілковито зрушила деякі сталі життєві позиції. Дякуючи Богові, я дізнався про існування альтернативної музики, відмінної від військових маршів та пісень про „Чорного кота” та „Хмурится не надо Лада” у досить зеленому віці. Мені було мабуть років 8-9 як я вперше почув „Girl” та „С’ant buy me love”.
Об’єктивно кажучи, музикою я і мій брат, який на 2 роки народився раніше за мене, ми почали цікавитися ще раніше. Будинки в 50-ті-60-ті роки минулого сторіччя будували разом із обов’язково обладнаним бомбосховищем. А де ж іще було нам приховуватися від нав’язливої опіки батьків та запроваджувати свій кодекс поведінки, честі, правил спілкування, а також здійснювати перші спроби залицяння до дівчат як не у бомбосховищу. Саме там, попри неписані юнацькі закони, що не дозволяли чужинцям з’являтися на нашій території, одного дня з’явився такий собі Олекса. Відверто кажучи, до зустрічі з Олексою у нас із братом вже був певний досвід спілкування з гітарою, як музичним інструментом. Наш батько на той час володів унікальним з огляду на екзотичність музикальним інструментом – гітарою з оздобленою картиною Шишкіна „Три медведя” декою. Але Олекса зумів нас переконати в перспективності 6-ти струнної гітари, при цьому він використовував лише 3 акорди для виконання однієї але сльозоточивої пісні, слів якої я вже сьогодні нажаль не пам’ятаю. Але з тих самих пір я та і мій брат взяли за основу вивчення саме навиків володіння шестиструнною гітарою. Наш батько і досі у своєму 80- ти річнім віці володіє гітарою не гірш, ніж колись. Справа не у тому, хто і що виконує на своєму інструментові, а, на мій погляд, головне – як це виконується. Так само і ми завзято взялися за вивчення різноманітних мелодій того часу, щоб під заохочувальні погляди пацанів із ентузіазмом демонструвати деякі музичні опуси задля підвищення рівня авторитету та популярності.
Але одного разу брат прийшов додому зі школи збентежений вкрай. Він сказав мені, що існує така англійська група «Бітлз» і її пісні неперевершені у своїй красі та вишуканості. І навіть назвав мені декілька назв пісень цієї групи. Але де ж це їх почути? Вихід знайшовся швидко – європейська ворожа румуномовна радіостанція «Європа Лібера» (тобто «Вільна Європа») в певні години транслювала західну сучасну музику. Перше враження від музики «Бітлз» у мене було неоднозначне, через погану якість сигналу. Але слухати далі підштовхував все більш поширений з кожним днем в середовищі таких самих пацанів, як я, інтерес до музики. Аж нарешті радянська фірма «Мелодія» спромоглася випустити першу довгограючу платівку, де поміж пісень на кшталт «Потолок ледяной, дверь скрипучая…» була і пісня «Бітлз» - «Girl», анонсована як англійська народна пісня. Вона вразила мене у саме серце. Відтоді ця група стала для мене, та мабуть і для багатьох тисяч радянських юнаків, явищем, що раптово змінило усі життєві орієнтири та смаки кожного з нас, повело за собою у чудовий світ прекрасного разом із славнозвісними дисками “With the Beatles”, “Sergent Peppers Lonenly Heart’s Club Band”, “Megical Mistery Tour”, “Let it Be” та багатьма іншими витворами та шедеврами сучасної популярної музики.
Головною віхою тижня стала щотижнева телевізійна політична програма про події у світі, яка розпочиналася фрагментом пісні “Can”t buy me love”. Платівку з піснею «Girl» на старенькому комбайні, що суміщав у собі телевізор, музичний програвач та радіоприймач ми із братом заслухали до дірок. На наші слізні прохання батьки придбали нам новенький переносний магнітофон «Весна-2», на бобіни якого ми записували з радіоприймача та переписували у однокласників пісні «Бітлз», потім перекладали цю музику на гітару та приймали участь у імпровізованих дворових концертах. Переймали один у одного нові акорди, прийоми гри на гітарі, познайомилися із контрапунктом, вивчили основи нотної грамоти, зацікавилися англійською мовою.
Кожного літа батьки відправляли мене із братом на канікули у село на Кіровоградщину. Але одного літа, не пам’ятаю вже чому, я поїхав у село раніше за брата. Коли він нарешті приїхав туди, у нього в руках був наш магнітофон, з якого на повну потужність лунали вперше почуті мною композиції “Come together” та “Something”. Було враження ковтка приємної холодної води у спекотний день. Спрагу я долав усі літні місяці канікул, що залишилися, і не міг насолодитися. Я і досі інколи слухаю ці композиції і завжди знаходжу в них щось нове, слухати їх мені ніколи не набридне.
Вплив цією музики був колосальний. Багато з тих юнаків, що як і я вперше тоді дізналися і закохалися у музику «Бітлз» обрали собі шлях, пов’язаний з музикою, пов’язаний із англійською мовою. Я впевнений у тому, що наша, так би мовити, естрада не мала би того вигляду, який вона має зараз, якби не було у нашому житті «Бітлз»
Мені вже немало років, але секрет успіху цієї музики і групи й досі залишається для мене тайною за семи печатками. Не є загадкою лише секрет успіху – Хочеш слави – напиши “Yesterday”!
Олександр Небайдужий
23.05.2008 року
м. Київ
Popularity: 11% [?]
Loading ...